На території розміщуються: ресторан, готель, бар, сауна, малий банкетний зал. Комплекс обладнаний всіма зручностями, дизайнерськими меблями та сучасними архітектурними рішеннями, присутня вся необхідна інфраструктура: власний дитячий майданчик, альтанки, автостоянка та персональна зарядна станція.
Смига – промислове селище Рівненської області. Перша його назва була Кенненберг. Вона виникла після того, як тоді ще безіменне селище промисловець Берг продав іншому власнику – Кенне. Теперішня назва пов’язана з розміщенням селища – в смузі боліт. Наступна назва після Кененнберга – Смуга.
В Смизі немає давніх архітектурних пам’яток. За роки Незалежності побудовано два храми.
Як поселення Смига виникла в 60-х рр. ХІХ ст. Це було селище лісорубів, а в 1890 р. грвф Берг спорудив тут тартак з фабрикацією для виготовлення корків від бочок. Для нового виробництва власник запросив фахівців із Німеччини. Наступними власниками Смиги були вже згадуваний Кенне та данський барон Струве. Як і його попередники Струве розвивав виробничі потужності підприємств поселення. Він значно розширив тартак, запровадив виготовлення нових видів продукції, провів залізницю від Дубна.
В липні 1920 року через село з боями проходили частини Першої кінної армії. Під час першої світової війни від Смиги до Бущі і до Мартинівки були дуже знищені ліси в зв’язку з другою лінією фронту. Про це свідчать ще залишки окопів та вирви від вибухів снарядів.
З приходом поляків в 1920 р. усі лісові угіддя навколо Смиги було націоналізовано, вони стали власністю Кременецького ліцею. Слід відзначити, що поляки досить швидко відновили роботу деревообробних підприємств і тартаків у Смизі і вони майже одразу ж почали давати продукцію, яка залізницею розвозилась по всій Польщі. В цей час Смига інтенсивно розвивається і розбудовується, в перспективному селищі виникають приватні підприємства. З більших підприємств було відкрито фармацевтичну фабрику, яка займалася виготовленням настоянок трав. Вона працювала на місцевій сировини – трави збиралися в навколишніх лісах, а спирт постачався з Антонівки.
В повоєнний період село почало розбудовуватись. В 70-х роках, коли Смизькій деревообробний комбінат очолював Головньов Іван Семенович, були збудовані нова середня школа, будинок культури, лікарня, село було перейменоване у селище міського типу.